Право на відпустки в умовах воєнного стану: детальний аналіз Рішення Конституційного Суду України

В умовах воєнного стану трудові відносини в Україні зазнали суттєвих змін, зокрема й у питаннях надання відпусток. Проте будь-які обмеження конституційних прав громадян мають бути пропорційними та справедливими.

19 травня 2026 року Велика палата Конституційного Суду України (КСУ) на пленарному засіданні ухвалила надзвичайно важливе Рішення №3-р/2026 щодо права на відпустки під час дії воєнного стану. Справа розглядалася за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (суддя-доповідач — В. Городовенко).

Нижче наводимо детальний розбір цього рішення: які норми закону визнано неконституційними, кого стосуються зміни та що залишається в силі для працівників і роботодавців.

Суть проблеми: що саме оскаржувалося в КСУ?

Предметом конституційного контролю стали окремі положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-IX (далі — Закон № 2136).

З початку повномасштабного вторгнення цей Закон запровадив жорсткі обмеження щодо відпочинку працівників:

1. Обмеження тривалості: Основна щорічна відпустка обмежувалася 24 календарними днями.
   
   
2. Неоплачуваний залишок: Якщо працівник мав право на довшу відпустку, роботодавець міг надавати ці додаткові дні без збереження заробітної плати, або ж переносити їх на період після завершення воєнного стану.
   
   
3. Пролонгація обмежень: У Прикінцевих положеннях Закону було вказано, що ці правила діятимуть не лише до кінця воєнного стану, а й до моменту, поки працівник фактично не використає всі свої «заморожені» дні відпустки.
   
   

Омбудсмен звернувся до КСУ з вимогою перевірити, чи не порушують такі норми базові конституційні права громадян.

Фундаментальне право на відпочинок та Work-Life Balance

Досліджуючи це питання, Конституційний Суд наголосив на важливості гуманістичної моделі праці. Сучасне трудове право та європейські стандарти базуються на принципі балансу між роботою та особистим життям (work-life balance).

Суд підкреслив, що право на відпочинок має подвійну природу. З одного боку, воно походить від права на працю, забезпечуючи можливість її нормального виконання. З іншого боку — це надважливе, автономне соціально-економічне право людини. Його головна мета — збереження фізичного та психічного здоров'я, гармонійний розвиток особистості та забезпечення гідного рівня життя.

Тому навіть у період дії воєнного стану держава зобов’язана забезпечити працівникам принаймні мінімальні гарантії відпочинку для відновлення сил. Будь-які обмеження цього права можуть запроваджуватися лише домірно (пропорційно) та з чітко визначеними строками дії.

Що Конституційний Суд визнав неконституційним?

Проаналізувавши норми Закону № 2136, судді виявили суттєві порушення Конституції за двома напрямками:

1. Порушення прав вразливих категорій населення

Суд постановив, що загальне обмеження відпустки у 24 дні порушує права осіб, які потребують підвищеного соціального захисту — осіб віком до 18 років та осіб з інвалідністю. Держава повинна гарантувати посилені мінімальні гарантії для таких категорій, що включає збільшену тривалість оплачуваного часу відпочинку. Урізання їхніх відпусток до стандартних 24 днів порушує принципи рівності, домірності та нівелює саму сутність права на відпочинок, принижуючи людську гідність. Рішення: Приписи другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону № 2136 у цій частині визнано неконституційними.

2. Невизначеність строків дії обмежень (скасування пролонгації)

КСУ звернув увагу на абзац другий пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136. Ця норма штучно продовжувала дію обмежень щодо відпусток навіть після закінчення воєнного стану — аж до моменту, поки працівник не відгуляє всі накопичені дні. Суд пояснив, що такий підхід порушує принцип юридичної визначеності. Оскільки кожен працівник бере відпустку в різний час, строк дії обмежень ставав індивідуальним і непередбачуваним. Обмеження прав громадян не можуть залежати від випадкових обставин чи діяти довільно. Правила та строки мають бути універсальними та чіткими для всіх. Рішення: Цю норму Прикінцевих положень визнано неконституційною повністю.

Які обмеження залишилися законними?

Водночас Конституційний Суд підтвердив, що в умовах війни певні обмеження є необхідними та легітимними для досягнення цілей оборони та функціонування економіки.

Зокрема, визнано такими, що відповідають Конституції України, приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону № 2136. Це означає, що для працівників (окрім згаданих вище вразливих категорій):

• Зберігається гарантія оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні.
  
  
• Надання днів понад цю норму (за винятком відпусток у зв'язку з вагітністю, пологами, доглядом за дитиною чи усиновленням) за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати, а невикористані дні правомірно переносяться на період після завершення воєнного стану.
  
  

Коли рішення набирає чинності?

Усі приписи Закону № 2136, які Конституційний Суд України визнав неконституційними, втрачають свою чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 19 травня 2026 року).

Це означає, що роботодавці зобов'язані негайно переглянути графіки та умови надання відпусток для неповнолітніх працівників та осіб з інвалідністю, забезпечивши їм повну тривалість оплачуваного відпочинку, передбачену мирним законодавством.

(За матеріалами офіційного вебсайту Конституційного Суду України).